Фронтовий щоденник прикордонника. Перший день війни. Частина 2

Сьогодні ми продовжуємо публікувати сторінки щоденника часів Другої світової війни, який опинився в розпорядженні ВГО «Союз «Народна Пам'ять».
Нагадаємо, перші записи ми опублікували 22 червня – в день, який вважається початком Великої Вітчизняної війни. Саме цей день і був виділений в щоденнику офіцера Червоної Армії.
 
Сьогодні читач зможе дізнатися про те, які емоції відчувала ця людина у перші дні війни, що відбувалося на вулицях і як вона оцінювала обстановку.
 
Для зручності сприйняття тексту пропонуємо розшифровку записів. Стилістика і пунктуація автора збережені.
 
 
«... Коли зайшов у Броницю, побачив страшне видовище. Біля магазину стоїть великий натовп народу, хто б'ється один з одним, хто ділить тільки що винесене майно, хто лізе через вікно в магазин, а той, хто вже встиг напитися, так і завалився спати. Я підбіг до магазину і зробив 7 пострілів вгору, натовп почав розбігатися давлячи один одного, а з магазину стали вибігати через розбиті вікна наскакуючи на скла.
 
Повернувся до комендатури весь схвильований та стривожений до неможливості. Радінформбюро повідомило про здачу ряду міст. Супротивник шаленів, а я з улюбленим дідом Марчук прибирав чудову косовицю неподалік від комендатури, яку викошував протягом декількох місяців. Як важко залишити таке золото прекрасне і запашне сповнене квітами сіно, невимовно важко.
 
 
Довго розмовляв з дідусем, умовляв його, що ми до своєї території ворога не допустимо, що війна триватиме не більше 2-3 місяців. Дід щохвилини ридав просив щоб його на старості років не залишали на поталу німцям. Де він зараз, дорогий дідусь? Що з ним зробили німці? А може бути йому вдалося втекти. До цього часу вже почали їхати евакуйовані жінки з дітьми. Вони розповідали, як німці шаленіють, як вони на своїх літаках нишпорять за беззбройними та безпорадними жінками з дітьми, дідами, як вони змітають з лиця землі наші міста, села, станиці та хутори. Вони розповіли як ростуть згарища на наших полях. На підтвердження цього надвечір один німецький пірат почав обстрілювати наші села підпалюючи одну хату за іншою.
 
 
Такої кровопролитної звірячої війни звіриних ворогів, історія людства, історія воєн ще не знала й не бачила. Але як би ворог не шаленів, народи Радянського Союзу все переносили та нав'язували бій за кожен метр землі. Як важко переносити і уявляти, що нам доведеться багатства і цінності працею нажиті бійців-прикордонників.
 
Ніхто не забуде 1941 рік, коли все зростало на подив. Особливо мальовничо було навколо комендатури, частокіл, алейки і посипана піском шосейна доріжка, листяні дерева, простирався зелений луг перемішаний з травами і квітами різноманітних порід, очерет та осока що утворюють зелену шапку над чистою прозорою водою болот, створюють повне притягнення до себе. Цю природну натуральну красу та звірства фашистів ніколи не забудеш.»
 
Далі буде…