П'ятеро в горах, не рахуючи газону 66-го: як пошуковці вахту по Першій світовій готують

А чи слабко під час зливи вибратися на армійській вантажівці через багнисту рідину стрімкими карпатськими стежками на висоту 1200 м над рівнем моря?
Відпустіть мене в Закарпаття 
 
Карпати: дурманне повітря, гори, соковиті салатово-зелені луки. До хмар можна дотягнутися рукою. Корови з великими дзвіночками розбрелися «українськими Альпами» - чим не місце для зйомок шоколаду «Мілка»? Так і хочеться зануритися в цю безтурботність та відволіктися від сірих робочих буднів. Ех, сезон відпусток, час безтурботності... 
Але ж є також і інші Карпати, про які вам не розповість жоден гід. Це – Карпати повоєнні. Вони зберігають історію столітньої давнини, коли на грізних хребтах, мальовничих луках та небезпечних улоговинах проходили бойові дії часів Першої світової війни. Саме в такі історичні Карпати і вирушила перша п'ятірка пошуковців ВГО «Союз «Народна Пам'ять». 
Ні, вони не стали щасливими володарями профспілкових путівок – вони повинні підготувати табір для пошукової військово-меморіальної експедиції «Міжнародна Вахта Пам'яті «Черемха-2016», яка присвячена 100-річчю битви за Карпатські перевали. Захід проводиться за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції в партнерстві з Івано-Франківською та Закарпатською обласними державними адміністраціями. Термін проведення: 22-28 серпня 2016 року. 
 
З машини вийшли двоє 
 
П'ятниця, 14 серпня. Група прибуває на місце. Позашляховик з заляпаними столичними номерами зупиняється біля якоїсь сільської хати. Підніжжя гори Кукул. Висота крайньої точки – 1300 метрів над рівнем моря. Саме туди і доведеться піднятися нашим п'ятьом «квартир'єрам» для того, щоб вибрати місце для облаштування табору. Потім – підняти на місце продовольство, обладнання, спорядження. 
- Слухай, сьогодні ж не п'ятниця 13-го серпня. Наче як 14-є. А ллє як з бездонної бочки. Цікаво яким «макаром», ми виліземо на гору? Там підйоми градусів в 40. Жоден місцевий не захоче нас туди везти, - з іронією зауважує Олександр Куковеров, пошуковець АМПО «Обеліск», прибувши з колегами-активістами в точку початку експедиції – селище Ясіня. 
До речі, з цієї точки і будуть відбуватися підйоми в готовий табір. Невеликими групами, не зважаючи на поганий прогноз погоди, людям доведеться підніматися, що називається, на своїх двох. При вдалих розкладах – допоможе військовий ГАЗ-66. 
- Нічого, знайдеться герой – справа ж блага – воїнів знайти треба та поховати їх по-людськи. Тут люди серйозно ставляться до таких речей. Не бійсь археолог ти наш! – з бадьорістю відповідає куратор групи Євген Куковеров.
 
О, Боже, який чоловік... 
 
Заради справедливості варто відзначити, що оптимізм наших «першопрохідців» все ж таки був виправданий: автомобіль (а головне – сміливий водій) для підйому вантажу в табір все ж таки знайшовся. Щоправда, з великим трудом. 
 
 
- Уявіть собі крутий підйом в гори. Вузька колія, по якій ледь зможе пройти вантажівка. Кругом – ями, яри, бруд по коліно та потоки струмків, які утворилися від злив. І от хто погодиться сісти за кермо 4-тонної вантажівки, вщерть набитої нашими пожитками та підняти нас на найвищу точку гори? – ділиться враженнями Сергій Білокінь – керівник сектору польового пошуку ВГО «Союз «Народна Пам'ять». 
 
 
- Думали, що вахта зірветься – погода явно грала проти нас. Проте знайшовся на все село один «водій», який не злякався доставити нас за небезпечним маршрутом. Юра його звуть. Міцний такий чоловік, йому років 40. Ох, мені б такі нерви: коли долали першу небезпечну ділянку, машину різко почало нахиляти вправо. Думали через борти кузова вистрибувати. Не довелося – вантажівка так завалилася, що з кузова ми просто скотилися на землю...
Брудні, мокрі, під проливним дощем. Мат-перемат. «Шишига» (ця назва, завдяки військовим, міцно закріпилася за ГАЗ-66 ще з часів СРСР) ледве не лежить на боці. І що тут робити? Одними прокляттями та руганню не обійдешся – треба діяти. А от Юрі – все по «барабану»! 
 
Залізні Фаберже
 
- Я очманів від того, які залізні у чоловіка... ну, нерви, я маю на увазі. Ми ходимо навколо машини та придумуємо, як її витягнути з цієї пастки, а він спокійно так оцінив ситуацію і каже: не хвилюйтеся, хлопці, виліземо! – говорить Олександр Куковеров. – І що ви думаєте? Витягнув же! Завдяки лебідці! Прив'язалися до дерева тросом – і давай «молотити». От же техніка, всюди пройде! 
Фото
Між тим, за словами хлопців, пригоди на цьому не скінчилися: через 500 метрів підйому в гору машина потрапила ще в одну пастку, провалившись задньою віссю в кручу. Знову залізні нерви... Юрія і його досвід допомогли: машина поперла далі, як наче нічого й не було. І знову тобі халепа: буквально за півсотні метрів до заповітної точки полетів генератор. 

- Дідько, виїзд почався о 12:00. Пробиралися як могли, провалилися одного разу, потім ще раз. Ось вона – фінішна пряма! Рукою дістати до «кінцевої». Вечоріє – 21:20 на годиннику. І тут цей чортів генератор! Фари не працюють, гідропідсилювач керма – теж. Спробуй без нього поверни кермо цієї махини. Верх насолоди: ще й злива почала лупити. Десь півгодини проколупалися, але поломку ліквідували. Ура! Ми – на місці, аж не віриться! – сміється Олександр Куковеров, якого, до речі, в цей момент починаємо називати по-дружньому Куковерич... 

Отже, підйом здійснений. Табір майже готовий. Ще пару днів – і Всеукраїнська пошукова експедиція «Черемха-2016» завирує, закипить. Сюди, як і минулого року, з'їдуться пошуковці з різних куточків України. Не у відпустку, не на зйомки реклами шоколаду. Їх мета – знайти тих, хто пропав безвісти у ті далекі роки, коли в Карпатах проливалася кров всіх, хто потрапив у жорна Першої світової війни.