Закриття "Всеукраїнської пошукової військо-меморіальнох експедиції «Визволення Кривбасу»

День крайній - сумно-урочистий.
Все! Ми попрощалися з нашими бійцями! Вони, ті кого ми забираємо у байдужої невідомості, завжди стають «нашими». Тобто – рідними!
Тепер експедицію завершено. Тривала вона вісім днів, а для тих, хто готував табір до приїзду пошуковців  та проводив попередню розвідку, так усі двадцять. Вчора ми сиділи на нашій галявині, де зазвичай підводилися підсумки робочого дня, аналізувалися знахідки, оголошувалися плани наступного дня. Ми згадували.  
Школярі, ті хто приїхав вперше,  згадували про те, як не зовсім собі уявляли, що буде відбуватися в тому таборі. Хтось, взагалі,  очікував, чогось на кшталт, туристичної тусовки з періодичними виховними розмовами  про Другу Світову  війну. І вчора всі вони, наші діти, вдячно розповідали про емоції, відчуття, бажання не закінчувати експедицію. 
І про теперішнє ставлення до війни та її загиблих героїв. Кароокий  невеличкий хлопчина голосно заявив, що то були найкращі канікули в його житті.
А досвідчені пошуковці згадували, як табір заповнився дитячими безтурботними голосами і ми всі розуміли, що для когось з них ця експедиція стане переломним моментом світогляду. Ну а хтось і зовсім нічого не відчує. Як же ми були неправі! Вони відчули! Всі! Навіть наші «Соколята» ( або «Каркуші», як їх жартівливо назвав один пошуковець за неспокійність натури), учні гімназії № 91, які працюють з нами вже не перший рік і, наче, все знають, також набралися нових вражень та емоцій. 
 
 
 
А як вони всі раділи, коли прийшло повідомлення, що встановлено прізвище володаря медалі «За бойові заслуги», яку було піднято за два дні до того! Ним виявився відмінник бойової та політичної гвардії, старший сержант Мануїл Волеулов, татарин, 1917 року народження. Про це особисто повідомив голова ВГО «Союз «Народна пам’ять» Ярослав Жилкін. Мануїл лежить серед тих 45-ти бійців, яких ми підняли протягом експедиції. Точніше сказати, нажаль, неможливо, …
 
 
 
 
Всіх їх та ще 77 знайдених протягом пошукового сезону, ми провели в останню путь. Вони приєдналися до своїх, з ким стояли міцним заслоном  на бойових позиціях на підступах до Кривого Рогу. На прощання з визволителями приїхали посадові особи Кривого Рогу та Софіївщини, місцеві жителі. Багато говорилося про необхідність пошукової роботи та готовність допомагати. Це дуже важливо, адже, виключно, на одному лише ентузіазмі, окремо взятої групи небайдужих, не досягнеш бажаних результатів.  
 
 
 
 
 
А потім ми прощалися з бійцями… Правильно кажуть, що очі – дзеркало душі. Чого ми тільки не бачили в очах наших дітей! Сум, зосередженість, зацікавленість, небайдужість.  Вони стояли тихенько-тихенько, зовсім не так як, частіш за все,  підлітки слухають промови дорослих.  Вони не стримувалися і приєднувалися до ланцюжка, по якому передавали гроби до могили. Більше 120-ти гробів. Вони брали їх бережно і так само бережно передавали товаришеві. Потім, чемно ставши в чергу,  вони кидали жменю землі на червону, наче кров, оббивну тканину. А потім оточили братську могилу і стали навколішки. І до мікроавтобусів, в яких  щодня виїжджали в поля та поверталися з них, йшли також тихо. Не мовчки, ні! Тихо… Трохи пізніше ми говорили з двома хлопцями-старшокласниками, які вперше в експедиції. Вони, без будь-якого сорому, зізналися, що ледь стримували сльози. А іноді і не стримували.
У нас чудове підростаюче покоління! У пошуковців підростає чудова зміна! 
Ну а самі пошуковці вже готуються до наступної експедиції. Перша Світова війна ще не закінчена, керуючись відомим висловом славного полководця. Зустрінемося в Карпатах!
 
СНП, серпень, 2016