Загиблий у 1943 році український льотчик нарешті знайде спокій на рідній землі

Не у кожного, знайденого пошуковцями загиблого, є шанс повернутися з небуття – знову знайти ім'я, повернутися додому, до родичів.

Більшість з них так і залишаються безіменними героями, поповнюючи братські могили та кладовища, а багато з них все ще лежать у землі і чекають свого часу. Але пошуковці роблять все, що в їх силах, щоб нікого не пропустити, знайти, повернути, увічнити...

Під час пошукових робіт «Всеросійської Вахти Пам'яті – 2005» пошуковцями загону «Північно-Захід» (г. Санкт-Петербург, РФ) в Ломоносівському районі Ленінградської області між селами Горбунки і Розбігаєве були виявлені уламки радянського літака. Під час вилучення уламків знайдені останки пілота і його особисті речі. У результаті багаторічного дослідження уламків літака, виявлення номерних деталей, дослідження особистих речей пілота та архівної роботи було встановлено, що це уламки літака Як-1 Б N 31142 з мотором М-105 ПФ N 315-2426, яким пілотував лейтенант 14 ГВАП 275 ВАД 13 ПА гвардії Тараненко Михайло Іванович.

 
 
Народився Михайло 1919-го м. Дніпропетровськ, УРСР. У 19 років закінчив навчання в Херсонській авіашколі і в 1937 році добровільно відправився проходити службу у військово-повітряних силах.
 
 
З початком Другої світової війни, Тараненко Михайло Іванович відважно воював в небі війни, мужньо захищаючи небесні кордони від супротивника. Загальний наліт льотчика становив 204 години, на його рахунку – 11 повітряних боїв, 5 збитих літаків супротивника особисто і два в групі. Михайло не повернувся з завдання 7 листопада 1943-го. Імовірно, був збитий супротивником. Довідка про те, що лейтенант Тараненко вважається безвісти зниклим, прийшла на адресу його найкращого друга – Шавуріна Петра Івановича.
 
 
Петро Іванович не тільки був найкращим другом дитинства загиблого і його сусідом. Він так само мужньо служив у військово-повітряних силах. Про його подвиги знали всі місцеві жителі – завжди з повагою і гордістю про нього відгукувалися. Його винищувач був збитий в одному з боїв. Сам Шавурін вижив, а літак вже не підлягав ремонту. Працівники місцевого колгоспу вирішили допомогти льотчику і зібрали кошти на новий винищувач. Завдяки допомозі односельців, Шавурін провів ще чимало повітряних атак, отримавши звання Героя і доживши до наших днів.
 
 
Цікавою є історія і про рідну сестру авіаносця – Тараненко Надію Іванівну (Бенцій в заміжжі). Все своє життя вона шукала загиблого Михайла, шукала будь-яку можливість знайти і повернути останки додому, на Батьківщину. Розповідала своїм дітям і онукам про життя брата, про його мужність і відвагу; ділилася усією можливою інформацією з друзями і рідними, щоб вони не забували, допомагали, продовжували шукати. Надія Іванівна не втрачала віри, що брата знайдуть до останніх днів свого життя.
 
 
Гірка іронія долі в тому, що через 2 місяці після її смерті, а саме в жовтні 2007 року, в газеті місцевого видання з'явилася стаття про знайдені під Ленінградом останки льотчика. З цією новиною, до дітей і онуків Надії Іванівни, прибігла сусідка, яка першою побачила однофамільця в газеті. Як з'ясувалося – це був рідний брат Надії – Тараненко Михайло Іванович. Вона не дожила до радісної звістки всього 2 місяці…
 
 

Родичі загиблого героя відразу ж почали діяти – вирушили за допомогою та додатковою інформацією у військкомат г. Дніпро. Але поїздка виявилася марною. Військкомат відмовився займатися оформленням документів і передачею останків загиблого льотчика з Росії на Батьківщину. Діяти самостійно родичі не мали можливості. Повернення пілота на Батьківщину на той момент не вдалося реалізувати. Все, що залишалося – шукати інші шляхи й можливості.

І тільки влітку 2016 року, онукам загиблого вдалося зв'язатися з членами пошукового загону «Північно-Захід», які знайшли уламки винищувача і проводили ексгумацію останків льотчика. ВГО «Союз «Народна Пам'ять» включилася в роботу з повернення героя додому. Всі прагнули якомога швидше здійснити передачу останків загиблого пілота на Україну: підготували необхідні документи, погодили дату, організували приїзд рідних з Дніпра в Київ.

І ось цей день настав. Через стільки років, останки загиблого льотчика, лейтенанта Тараненка Михайла Івановича приїхали на Батьківщину. Поїздом з Санкт-Петербурга їх привіз Андрій Лященко, член громадського об'єднання пошуковців Ленінградської області. На Пітерському вокзалі українського льотчика проводили в дорогу з усіма почестями.

 
 
Андрій не вперше перетинає кордон, щоб привезти на Батьківщину останки українців, які загинули, захищаючи Ленінград в часи Другої світової.
 
 
Зустрічати солдата, який повернувся додому, на Центральний ж/д вокзал м. Києва прийшли члени «Союза «Народна Пам'ять», реконструктори у формі солдатів Червоної Армії, а також онуки загиблого – Форманчук Дмитро Вікторович і Скоробогатова Елла Євгенівна.
 
 
 

Андрій Лященко передав родичам загиблого всі необхідні документи, а також подарував фільм, в якому записаний процес проведення пошуків винищувача, що впав і ексгумації останків лейтенанта Тараненко Михайла.

Вони так давно чекали цієї миті, цієї зустрічі. Їх хвилювання важко передати словами. І радість, і смуток можна було побачити в їхніх очах. Вони нарешті доведуть розпочату справу до кінця.

«Якби бабуся Надя була жива і перебувала тут зараз – вона б ридала від щастя...Спасибі вам всім! Ви займаєтеся благородною великою справою!» – каже внучка Елла.

Останки льотчика, лейтенанта Тараненка Михайла Петровича тепер будуть поховані на місцевому цвинтарі м. Дніпро, поруч з батьком та матір'ю загиблого.

 
 
Квіти для Тараненка М. І. офіційно передала генеральний консул України в м. Санкт-Петербурзі Лозинська Леся Олександрівна.