Дорогою на Міжнародну Вахту Пам’яті «Черемха-2016»

Прокинулась зранку від термінового бажання якомога швидше скласти рюкзак - знала-завтра в дорогу. Відчувала це всім своїм єством.
 
 
Вже бачила перед очима гори, ходила босоніж карпатськими травами, співала пісень у вогнища… Майже забула, що на мене чекає не просто похід, як зазвичай. А їду в гори з важливою місією. Згадала про це, коли до рюкзака потрапили камуфляж і берці, а ще фотоапарат. Й так завжди його беру з собою, але цього разу мені випала доля бути не просто любителем пейзажів, а професіоналом свого діла.
 
 
Речі першої необхідності зверху інших речей, а ще спальник, палатка, термобілизна, плеєр, книга, записник, телефон, зарядки, гітара, документи, аптечка... Ніби все, майже готова. Лишилось підготуватися морально. Зазвичай моя моральна підготовка обмежувалась переконаннями, що я не зірвуся десь на горі, чи не змерзну на перевалі, що вистачить води і їжі і я повернусь жива-здорова. Але то було раніше, коли я була туристом. А тепер все набагато важче, бо я- Пошуковець - частина великої групи людей, для яких кожна подорож є благородною справою, важливим завданням з перевіркою на стійкість і витривалість духу. Треба мати сталеві нерви, щоб бути справжнім пошуковцем. Це була моя друга Вахта пам'яті, але з хвилюванням як вперше.
 
 
Годинник показав 7:30 коли всі нарешті прийшли: зібрані та вже готові до "бою" . 
І от нарешті-ми на шляху до Карпат! Два "Спрінтера" уважно їхали один за одним, минаючи міста, села, мало кому відомі раніш. Поступово рівна асфальтована дорога змінювалася на звивисту і вкриту гравієм. Пошуковці змінювали один одного у керма, а ми, пасажири, спостерігали у вікнах як один пейзаж змінювався іншим, ще прекраснішим. 
Перша зупинка була за м. Умань. Небагато часу для відпочинку та їжі - і ми знову в дорозі. Поступово темнішало і треба було шукати місце для ночівлі. Нас прихистив затишний ліс під Олешином. Ми розбили невеличкий табір: розвели вогнище, поставили намет, приготували вечерю. Трохи розмов у вогнища-і відпочивати. Деякі з нас спали просто під відкритим небом - в спальнику на туристичному килимку. Хтось в машині чи наметі. Та можна впевнено сказати одне: після 11-ти годин в дорозі, команда нарешті змогла перепочити та набратися сил для наступної подорожі.
Наступний день для нас почався о 6:00. Без сніданку та ранкового душу ми виїхали далі. Лишилося зовсім трохи до місця призначення. Міста змінилися на села, потік машин на корів, а ранішній холод вже змінило сонце, що засліплювало очі і припікало у бік. 
 
 
І от, через 6 год наша Криворізька команда зустрілася з пошуковцями інших міст. Спланувавши наступні дії, ми розбилися на групи. Одні везли службовими машинами речі. Інші ж, великою групою рушили від КПП підкорювати вершину. До місця розташування табору лишалося 4 км. Як виявилося, гірська стежка не всім далася легко. Але, проявивши наполегливість, група йшла досить рівно, тримаючи визначену дистанцію. Шляхом нас застав дощ, але нас, пошуковців, цим не злякаєш. Хто одягнув дощовик, а хто йшов просто так, змиваючи свою втому прохолодним дощем. Настрій був бойовий всю дорогу. І от, через години зо дві, з радістю на обличчі, ми нарешті дісталися нашого тимчасового поселення. Високо майоріли прапори, у повітрі літав запах їжі з польової кухні - нас чекали! 
Іншій групі, яка везла всі наші речі, видалося набагато важче. Дощем розмило дороги, тому їх подорож до місця призначення тривала набагато довше й небезпечніше. Вже стемніло й на небі з'явилися перші зорі, коли ми помітили світло фар десь вдалині. Ми раділи, бо нам привезли речі, але ще більше через те, що всі нарешті разом: виснажені, але живі й здорові.
Поки всі знайомилися з місцевістю, розбирали речі, керівництво зібралося у штабі для обговорення організаційних питань. Після визначення плану дій наступного дня, можна було спокійно відпочивати. Всі розвели вогнища, щоб краще зігрітися, повечеряли, переодяглися в сухий одяг і сховалися в намети. В нашому таборі настала тиша. Де-не-де чулися сонні голоси, а неподалік відлунювали дзвіночки місцевого стада корів, що лишалися в горах на ночівлю. Так всі й заснули, під цей дзвін. Настав час набиратися сил для наступного дня.
 
Дарья Найдюк для СНП