Ще чотири долі увічнила в пам'яті людей пошукова група «Пошук -Дніпро»

Герої війни, загиблі в нічному небі над селом Обухівка Дніпропетровської області 29 листопада 1943, здавалося, пішли з життя назавжди безіменними. Однак хоч і минули десятиліття, сьогодні над їхньою могилою стоїть пам'ятник з фотографіями та іменами: льотчик, командир екіпажу - гвардії лейтенант Степанов Василь Прокопович, штурман - гвардії старший лейтенант Панащенко Михайло Наумович, повітряний стрілок-радист - гвардії старшина Кір'янов Іван Григорович, повітряний стрілок - гвардії сержант Бєлов Іван Єгорович.

 

 

За словами командира пошукової групи № 1 Історико-пошукової організації "Пошук-Дніпро" Андрія Біжко, пошуковці дізналися про безіменне поховання під час складання бази пам'ятників  Дніпропетровської області. Від місцевих жителів вдалося дізнатися лише те, що тут поховані льотчики. Більше даних не було...

Але завдяки російському колезі, авіапошуковцю Борису Давидову вдалося знайти документи, що пролили світло на події осені 1943 року під Дніпропетровськом, які й стали відправною точкою в пошуку.

«Ми зв'язалися з російськими друзями, співробітниками Подільського ЦАМО Російської Федерації, підняли архівні матеріали, де і дізналися імена загиблих...» , - розповів Андрій Біжко. Зараз зусиллями пошуковців імена льотчиків відновлені і увічнені на обеліску, а сама могила була взята на державний облік. Могила загиблих доглянута, в чому заслуга працівників і школярів СШ № 2 смт Кіровське. На пам'ятнику - фотографії і імена всіх членів екіпажу...

 

 

Це було зроблено до 9 травня 2013 року. А в липні до Держкультспадщини звернувся очевидець подій, Леонід Маріко з проханням розшукати імена льотчиків, і був приємно здивований та зворушений, що це вже зроблено.

«Нам вдалося поспілкуватися з очевидцем тієї трагедії, нагадуванням про яку всі ці роки залишалася безіменна могила. Як не сумно усвідомлювати, але смерть трапилася з причини трагічної помилки. Важким і похмурсим був той час, безліч смертей сіяла війна, але кожна смерть - це окрема трагедія» , - з сумом розповідає Адрій Біжко.

За словами очевидця  Леоніда Маріко, полковника -інженера у відставці, (житель Дніпропетровська)  тоді в 1943 році на правий берег Дніпра була наведена переправа. «Того дня у сутінках через трагічну помилки по нашому літаку вдарили наші ж зенітні установки, що охороняли переправу. Літак розвернувся і відразу увійшов в круте пікерування. Літак був збитий на висоті не більше 300 метрів. Після перших залпів зеніток льотчик розвернув літак вліво на 90 градусів. Він відводив палаючу машину від мерехтливих вогнів села, розуміючи, що кожну секунду літак може стати некерованим - обстріл тривав», - згадує Леонід Маріко, який у той час був ще дитиною.

 

 

Тим вечором оглушливий вибух прорізали крики зенітників: «Ура!» - Раділи, що збили супротивника. Але на наступний ранок - шок! Збили свого! Льотчиків поховали. На тому місці, де повинні бути хрести, поставили лопаті гвинтів і фанерні обеліски. Але через якийсь час лопаті гвинтів вкрали, про те, що трапилося потроху почали забувати, а могила стала всього лише однією з багатьох безіменних могил, за якою дивилися тільки школярі. Але завдяки старанній праці небайдужих людей і розповіді очевидця цієї трагедії, історія героїв війни знову воскресла.