На Керченському півострові розпочався другий етап комплексних пошукових робіт

На Керченському півострові фахівці Східно-Кримського центру приступили до другого етапу комплексних пошукових робіт, початок яким було покладено в серпні проведенням традиційної військово-археологічної експедиції «Аджимушкай». Цього разу об'єктами досліджень стануть, перш за все, місця запеклих боїв на північний схід від Керчі.

70 років тому тут безуспішно намагалися прорвати ворожу оборону частини і з'єднання Окремої Приморської армії. Висота 164.5 і 115.5, 71.3 і 95.1, 92.7 і 125.6 і багато інших, що мають назви і безіменні, щоденно протягом кількох місяців згадувалися в бойових зведеннях і донесеннях. Згадувалися так довго і так часто, що, знаючи про це, однак, не дивлячись на карту, можна легко уявити собі значну і протяжну ділянку фронту, а, поглянувши на неї, з подивом виявити, що два наших стрілецьких корпуси ніяк не могли здолати німецьку смугу оборони шириною трохи більше 4-х кілометрів.

 

Північні схили висоти 164.5 - початок робіт

 

Тоді порізаний рельєф і продемонстроване противником вміння грамотно обладнати оборонні позиції польового типу і майстерно розпоряджатися своїми нечисленними резервами стали нерозв'язною проблемою для нашого командування. Ні повторювані штурми пануючих висот «в лоб», ні танкові атаки опорних пунктів, ні висадка тактичних десантів на морському узбережжі в обхід німецьких передових укріплень не принесли очікуваного результату. А багато з тих, хто гинув у цих відчайдушних спробах, так і залишилися лежати у воронках, ямах, окопах на крутих схилах висот або наспіх виритих і давно забутих братських могилах, пам'ять про яких збереглася в кращому випадку тільки в архівних документах.

Пошук непохованих останків полеглих і невідомих могил стануть основною метою проведених у цьому сезоні робіт, під час якого належить відпрацювати десяток перспективних об'єктів, виявлених ще попередніми розвідками.

Серед них - братська могила на північний схід від висоти 164.5, відомої всім керченським «копателям» під місцевим топонімом «Завальська гора». Дивлячись на архівні документи, знайдені фахівцями Всеукраїнського громадського об’єднання «Союз «Народна Пам'ять», можна припустити, що поховання відноситься до періоду січневих боїв 1944 р., коли війська Окремої Приморської армії вкотре намагалися прорватися в обхід Керчі уздовж гребенів висот у азовського узбережжя. Тоді, тільки з 10 по 14 січня, втрати в 2-й і 32-й гвардійських стрілецьких дивізіях склали кілька сотень людей, десятки бійців щодня втрачала і 55- а гвардійська стрілецька дивізія, що змінила їх. Що за бійці поховані в знайденій братській могилі, коли і за яких обставин вони загинули, чому так і залишилися лежати там, а не були перенесені на дивізійні кладовища неподалік? Відповіді на ці питання можуть дати тільки результати розкопок.


Розкоп на північних схилах висоти 164.5 на місці поховання трьох гвардійців


Але навіть досліджені об'єкти не завжди розкривають свої таємниці. У перші ж дні робіт на висоті з відміткою 154.9, позначеною на картах як «гора Темирова», була знайдена братська могила. Гора ця, що знаходиться трохи північніше легендарного Аджимушкаю, - одна з найпомітніших у східній частині Керченського півострова височин – не раз фігурувала в бойових зведеннях і донесеннях. І восени 1941 року, коли наші війська вперше залишали Керч, і в травні 42-го, коли на останніх рубежах Кримського фронту відчайдушно трималися бійці і командири зведених загонів, і в листопаді 1943-го, коли в боях за розширення плацдарму гору Темирову штурмували, змінюючи один одного, підрозділи всіх трьох дивізій 11-го гвардійського стрілецького корпусу. Не дивно, що сліди тих запеклих боїв досі видно на висоті. Відомо, що «піднімали» на ній і останки загиблих. У знайденій могилі, викопаній «під прикриттям» виходу скелі, зовсім недалеко від вершини, лежали останки 9 осіб. Жодних документів на тілах не збереглося, хоча, швидше за все, всі документи зібрали у полеглих перед тим, як віддати їх землі. Лише взуття, ґудзики, обойми, які випали з кишень, вказували на те, що в могилі лежали останки радянських солдатів, та ще дрібні фрагменти дивом збереженого погона, підказували, що тут поховані ті, хто воював в 43-му. Але хто? Воїни з передових загонів 2-ї і 32-ї гвардійських стрілецьких дивізій, які штурмували гору Темирову 10 листопада і відбивали безперервні контратаки німців, або  гвардійці з 55-ї, що змінили їх 12 листопада? І головне, чому останки полеглих не поховані на одному з дивізійних кладовищ, яких навколо було чимало, а залишили на самій висоті?

 

Зачистка останків загиблих воїнів на північних схилах висоти 164.5

 

Втім, так часто буває - шукаєш відповіді, а перед тобою виникають все нові і нові питання...

І знову висота 164.5. Її вершина суцільно порізана окопами і ходами сполучень, поцяткована воронками і ямами, тут досі на кожному метрі валяються осколки мін та снарядів, а після затяжних дощів на схилах вимиває людські кістки. Їх не десятки, а сотні -  загиблих в осінньо-зимових боях на рубежі сорок третього і визвольного для Керчі 44-го року, так і кинутих на висоті з відміткою в списках безповоротних втрат - «залишені на полі бою». Їх досі знаходять: присипаних в окопах і осередках, завалених у воронках, непомічених в густому чагарнику на північних схилах висоти.

Тих, кого вдалося знайти в цей раз, мабуть, теж «не помітили» 70 років тому. Гвардійці лежали в невеликій ямі, в густих заростях глоду на північному схилі «Завальської гори». Їх було троє - добре одягнених, екіпірованих і озброєних, вони потрапили під ворожий артилерійсько-мінометний обстріл. Ті, хто знайшов їх тоді, незабаром після бою, не стали брати ні зброю, ні документи – в місцях нагрудних кишень давно зотлілого обмундирування залишилися найдрібніші фрагменти обкладинок червоного кольору. Забрали тільки щось з польової сумки, що лежала під одним із загиблих, і пластмасового портсигара, який був кинутий зверху, на тіла. А, може, і не було жодних документів і нагород у загиблих, а йшли вони в розвідку, накинувши на рідне обмундирування німецькі плащ-палатки, ґудзики і люверси від яких залишилися на тілах і під ними, і на яких тіла явно не стягували до місця поховання... Питання, питання, питання...

 

 Зброя, боєприпаси та предмети спорядження, знайдені під час ексгумації останків червоноармійців на північних схилах висоти 164.5

 

І це тільки початок сезону. А скільки їх ще буде за час досліджень! І чи вдасться відповісти хоча б на частину з них, зібравши по крихтах істину, здатну пролити світло на долі загиблих...

 Щоразу, починаючи новий сезон з надією, що він зможе розкрити ще один епізод, ще одну раніше невідому сторінку Великої Вітчизняної, замислюєшся про те, що ж ми можемо зробити для людей, які віддали свої життя, захищаючи Вітчизну, і не думали ні про славу, ні про вічність, ні про вдячність нащадків. І, напевно, єдине, що ми можемо, крім віддати їх останки землі за звичаєм військовим і людським, – розповісти правду про те, як вони жили і як гинули. Заради цієї правди й варто терпіти спеку і холод, пил і бруд розкопів, виснажливу працю і спустошуючу втому. Адже всі труднощі рано чи пізно закінчаться, а залишиться ГОЛОВНЕ – ПРАВДА про війну...

 

Вершина висоти 164.5 - "Завальської гори" - місця запеклих боїв у 1944 року

 

 

Володимир Сімонов