Аналіз Мюнхенської угоди 1938-го – ключ до розуміння сучасних геополітичних процесів і ролі в них України

30 вересня 1938 рокуглави урядів провідних європейських держав – Чемберлен, Даладьє і Муссоліні, запрошені Гітлером, – підписали  вирок світові під назвою «Мюнхенська угода».  Саме цей документ в умовах напруженої геополітичної ситуації на європейському континенті зробив Другу Світову війну практично неминучою. Про передумови і наслідки, а також сучасне осмислення подій 30-х років ХХ століття розповів заступник директора з наукових питань «Українського інституту національної пам'яті» професор Дмитро Вєдєнєєв під час Міжнародного круглого столу, присвяченого 75-річчю Мюнхенської угоди, що відбувся 23 вересня цього року в Києві з ініціативи Міжфракційного депутатського об'єднання Верховної Ради України «Міжнародний антифашистський фронт» та Всеукраїнського громадського об’єднання «Союз «Народна пам'ять».

  

Міжнародний круглий стіл, присвячений 75-річчю Мюнхенської угоди

 

«Колись відомий письменник Юліан Семенов пояснюючи мотиви написання ним роману «Сімнадцять миттєвостей весни» обґрунтував це так: «Коли йшло до міжнародної  розрядки між заходом та СРСР, виникло питання: наскільки західні країни тримають своє слово, наскільки вони договороздатні  й надійні партнери». Як історичну паралель, він підняв проблему сепаратних переговорів окремих представників західних держав з нацистами у 1945 році і роль радянської розвідки у викритті цих планів. У результаті з’явився відомий усім роман і фільм, знятий за його мотивами.  Однак і нині проблема звучить дуже актуально й по-сучасному. Не так давно Глава української держави, виступаючи на Ялтинському форумі, звернув увагу на те, що наша країна традиційно знаходиться між двома потугами. Це серйозний комплекс міжнародних чинників, і, як зазначив Президент України В. Ф. Янукович, «ми не можемо нехтувати, виявляти легковажність до всієї складності цієї проблеми».

Повертаючись до питання Мюнхена, краху тодішнього міжнародного права, європейського світогляду, системи безпеки договорів, тобто вселенського потрясіння 1938 року, ми не можемо як історики, як сучасники не зважати на те, що аналіз цих подій має ключове значення сьогодні. По-перше, це важливо для розуміння традиційної, перманентної геополітичної стратегії західного світу та, зокрема, місця в ній східноєвропейського континенту. І не лише східнослов’янських країн, а й держав західного слов’янства, католицького ареалу, які також стали жертвами тих подій. По-друге, дуже цікавою є історична паралель щодо місця українських земель на фоні цих загальноєвропейських катаклізмів. Третя, не менш важлива проблема, - це співвідношення у стратегії провідних західних держав між національними інтересами та інтересами потужних олігархічних лоббі, угруповань, які на сьогоднішній день фактично виродилися у демонтаж класичної західної демократії, у підпорядкування зовнішньої політики потужних держав інтересам олігархічних кланів, транснаціональних корпорацій. Мова йде про те, що покійний професор Зінов’єв називав глобальною наддержавністю, яка відверто попирає інтереси традиційних державних утворень на Заході, не кажучи вже про демократичну спільноту. Таким чином, ціле гроно історичних паралелей змушує нас сьогодні звертатися до Мюнхенської угоди. Звичайно, факт її підписання не був спонтанною подією, він є уособленням тих класичних, геополітичних схем, які ще у 1904 році Хелфорд Маккіндер охарактеризував  такими тезами: «Хто володарює у Східній Європі, той контролює хартленд, тобто Євразію, а хто панує над хартлендом, той керує світовим островом – Євроатлантичним простором, а відтак – і всім світом». Мюнхен ще раз дав нагоду в цьому переконатися.

 

files/content/2013/09/27/Фото_на_тему_Мюнхенского_договора__с_укр._википедии.jpg

Учасники підписання Мюнхенської угоди 1938-го. Фото wikipedia.org

 

Після 1919 року створюється «вибухонебезпечна» суперечлива Версальська система, яку не ратифікували США. Англія одразу переймається проблемою ревізії положень Версалю. Показовий факт – 20 листопада 1922 року помічник військового аташе США у Німеччині, професійний розвідник Трумен Сміт  зустрічається  з маловідомим тоді політиком Гітлером, на якого серйозні державні діячі ще не зважали. Гітлер в особистій бесіді переконує американського представника: «Буде краще для Америки й Англії, якщо в Німеччині скасувати парламентську демократію, встановити диктатуру.  Буде краще для англосаксонського світу, якщо вирішальна боротьба між нашою цивілізацією і марксизмом відбудеться на німецькій землі, а не на англійській чи американській». 

За рік Посол США в Німеччині Хьюттон відвідавкороля вугільної та металургійної індустрії Стінеса, з яким відбулася схожа розмова: «Треба встановити диктатуру, знайти диктатора, надати йому необхідну владу, а у відповідь він забезпечить стабільність вкладення американського капіталу в німецьку економіку». Таким чином, відомі Локарнські угоди 1925 року розглядаються нині істориками, як репетиція Мюнхена. Інакше кажучи, створюється своєрідна система колективної безпеки, коли східні кордони Німеччини не гарантуються і зависають у повітрі. Німеччині, незважаючи на занепад Веймарської республіки, дається карт-бланш на просування на схід.

У західному світі - в Англії, Франції - тверезі й далекоглядні політики, зазвичай, керувалися інтересами своїх великих колоніальних держав.  Тим не менше, правлячі кола й тут не були однорідними. Щодо основного вектору розвитку міжнародних відносин, які призвели врешті-решт до Мюнхену і катастрофи Другої світової війни. Невипадково тодішній нарком закордонних справ СРСР Максим Литвинов писав: «Мюнхенська угода може розглядатися як катастрофа для всього сучасного світу». Слова виявилися пророчими. Угода реалізувалася як традиційна геополітична доктрина англосаксонського світу, що прагнув не допустити в Європі посилення наддержав, насамперед - Німеччини та Росії, незважаючи хто там при владі – білий цар, Сталін чи Генеральні секретарі післявоєнних часів. Тобто йдеться про перманентні геополітичні схеми, направлені на те, щоб у континентальній Європі не існували потужні держави, а євроатлантичний світ міг диктувати політику. Різниця лише в тому, що на зміну Англії міжвоєнного періоду після 1945 року прийшли США.

Після приходу до влади Гітлера, стрімко починається перегляд Версальської угоди. Західні держави спокійно спостерігають, як Гітлер відроджує вермахт з бронетанковими силами, авіацією, флотом, забороненими Версалем. Спокійно спостерігає, як у 1935 році німецькі війська ввійшли до Рейнської демілітаризованої зони, причому англійські воєначальники роблять висновок: «Ми зрозуміли, що наш уряд усіма способами намагається підштовхнути німців на схід і не бажає конфлікту з Німеччиною». Відбувається деморалізація людей – опускають руки навіть ті, хто повинен гарантувати безпеку переможців у Першій світовій війні. Західні держави потурають Італії, яка захоплює Абіссінію (нині – Ефіопія), широко застосовуючи бойові отруйні речовини, а потім окупує Албанію; спокійно спостерігає за окупацією Маньчжурії і кривавою війною в Китаї. Все це відбувається, як не дивно, на межі інтересів провідних західних держав.

 

files/content/2013/09/27/hitler2.jpg

У 1938 році журнал Time визнав Адольфа Гітлера «людиною року». Фото sila-znaniy.com

 

Цікавий момент, про який варто зазначити окремо. Існує погляд, що СРСР відгодував агресора у можливий початок Другої світової війни. Розглянемо ситуацію  без емоцій, лише з фінансово-економічного погляду. Гітлер приходить до влади у вкрай депресивну Веймарську республіку,  причому доводить до реваншу, до зубожіння репараційну систему, яку потім скасовують. В СРСР за весь час співробітництва з Веймарською республікою було підготовлено всього тридцять танкових командирів у школі Кама. Лише три десятки! Звичайно, відродити бронетанкові сили неможливо на цій базі. Скільки було підготовлено льотно-технічного персоналу для ВПС?  450. Із них лише 120 пілотів-винищувачів. Це жалюгідна цифра. Із 1933 року, як відомо, СРСР припиняє усілякі військові співробітництва з Німеччиною.

Тим не менше, з 1933 по 1939 рік  Німеччина витрачає на озброєння втричі більше, ніж сукупно Франція, Англія, США, а військово-промисловий комплекс нарощує виробництво в 22 рази. Звідки кошти у держави, яка не мала колоній, економіка якої перебувала в депресії? Відповідь проста: починаються колосальні займи. Тодішній долар слід  множити на 20 за сучасними цінами. Ялмар Шах добивається від Британії кредитів: спочатку на мільярд доларів, згодом – на два мільярди.Гітлер зізнавався, що успіх його чотирьохлітнього плану надав впевненість в отриманні кредитів від західної демократії. Навіть в 1941 році американські інвестиції в економіку Німеччини становили 470 мільйонів доларів, при чому кожен четвертий німецький автомобіль вироблявся за ліцензіями і підприємствами Дженерал Моторс. Кричущий факт: навіть у розпалі Другої світової війни німецькі підводні човни заправлялися в океані прямо з американських танкерів, а стратегічна сировина йшла через треті країни нестримним потоком.

Як же Сталін відгодував агресора? Навіть у 1940 році СРСР був лише п’ятим, за обсягом торгівлі, зовнішнім партнером Німеччини: мав 7% імпорту, 4,5% експорту. Звичайно, ганебно було давати агресору стратегічну сировину, а отримувати  від нього сучасну продукцію машинобудування. Але давайте проаналізуємо причинно-наслідкові зв’язки: план «Вайс» нападу на Польщу був підписаний 3 квітня 1939 р. Інакше кажучи, Гітлер відчув себе готовим розв’язати Другу світову війну задовго до Пакту Молотова – Ріббентропа. А економічний базис агресії був підготовлений сукупними зусиллями всього західного світу, незалежно від того, якими міркуваннями керувалися конкретні особи.  

 Зрозуміло, західні демократії вже тоді були жертвами олігархічного заколоту. У реалізацію тіньових геополітичних схем закладалася стратегія, яка ставила легітимні державні інституції на службу кланам. При цьому від реалізації подібних схем страждали свої ж західні народи, не кажучи вже про східні.

Не ідеалізуючи СРСР того часу, слід сказати, що Радянський Союз  тільки став на шлях індустріалізації і створення сучасних бронетанкових сил та авіації  шляхом колосального виснаження свого народу.  Маючи у 1928 році 92 легких танка, в 1933-1934 роках СРСР сформував перші чотири механізовані корпуси з власною технікою. Голодомор, ГУЛаг, поневіряння народу – це все ціна за індустріалізацію та мілітаризацію. Але хто ввів Радянський союз в історичну пастку, вихід з якої був лише між поганим і ще гіршим? Звичайно, ті, хто керував тогочасною світовою політикою. Попри все, народи СРСР, і український народ в їх числі, зробили цивілізаційний вибір у 1941 році на користь захисту своєї держави, свого права на існування, своєї культури.

 

files/content/2013/09/27/1939-год-1-мая-Танки-Т-26.jpg

1939 рік, Київ. Танки Т-26 проїжджають  Хрещатиком під час параду 1 травня. Фото starkiev.com

 

Із грудня 1933 року СРСР пропонує створити колективну систему безпеки з включенням Франції, Бельгії, Чехословаччини, Прибалтійських республік та Польщі, попри те, що остання з 1932 року має угоду про ненапад з Гітлером.  Незважаючи на вороже ставлення Малої Антанти,  Радянський союз багаторазово заявляв про готовність виконати радянсько-французькі угоди 1935 року та радянсько-чеський договір того ж року, навіть якщо Франція не заступиться за Чехословаччину. При чому це були не декларації. Відомо, що СРСР був готовий надати десятки стрілецьких, кавалерійських девізій, кілька танкових корпусів, понад 30 авіаційних баз, призвати лише з запасу 330 тис. військовослужбовців. І це країна з низьким рівнем життя, яка все  клала на вівтар мілітаризації! Навіщо? В СРСР було очевидним для будь-якого далекоглядного політика: агресора штовхають усіма зусиллями на схід, що означало майбутнє протистояння. Це ще раз підтвердила ситуація в Австрії 1938 року, коли Прем’єр Британії  Чемберлен заявив в Лізі Націй, що Австрія не може  розраховувати на допомогу західних держав. Навіть Австрію позбавляли міжнародної підтримки – старовинну, культурну, цивілізовану, центральноєвропейську державу!  Згодом приходить черга Чехословаччини, і Британський посол у цій державі цинічно каже: «Чехія  - це свиноголова нація. Жодний британець не загине захищаючи її». Для нас Чехія – культурна, братня країна, Карлів міст у Празі, який будували 200 років, - одне із уособлень західної цивілізації. Однак це не зупинило Британію на шляху зради держави, з якою,  окрім того, її зв’язували договірні відносини.

Той ж Чемберлен відверто визнавав: «Росіяни всіма силами прагнуть до підписання угоди, але хочуть зробити це на найкращих умовах». Тут же у вузькому колі він казав, що «здавши» Польщу, він виведе  Гітлера до кордонів СРСР, і справа прийме «свій природній розвиток». Тобто ціллю було поставити агрессора на кордон з Радянським Союзом.

Окреслимо кілька висновків з міжнародного тиску на Чехословаччину, примушення її до відмови від суверенних прав. Мюнхенська угода, як визнають історики, призвела до руйнації Ліги Націй, як дієздатного механізму, підірвала сам дух тодішнього міжнародного права та європейських відносин. Відбувається крах систем радянсько-французьких,  радянсько-чеських договорів, загибель Малої Антанти, яку сама ж Велика Антанта і створювала. Відбувається міжнародна ізоляція СРСР. Саме тоді СРСР йде на підписання угоди з Німеччиною, яку Бзежинський назвав блискучим прикладом із трактата по міжнародних відносинах і великою перемогою сталінської дипломатії. Згодом поглинається  Польща, іде окупація Угорщиною Закарпатської України, тобто воєнніподії  стають на порозі України. Дозволю собі лише одну цитату, яка з погляду концептуального пояснює, чому ж сталося так, що західні католицькі держави - Чехословаччина і Польща - були принесені в жертву, чому план «Вайс» передбачав розгром Польщі та окупацію  Прибалтики. Це слова відомого мислителя російського Івана Аксакова, написані у 1882 р. Мовою оригіналу:  «Кривде и наглости запада по отношению к России и вообще Европе восточной нет предела ни меры. На просвещенном западе издавна создавалась двойная правда, одна для себя, одна для племен германо-романских, тяготеющих  к ним, и другая для  нас славян. Все западноевропейские державы, коль скоро дело идет о нас славянах, солидарны между собой. Гуманность, цивилизация, христианство – все это упраздняется Западной Европой по отношению  к Восточному православному миру». Ще одне підтвердження того, що мислителі чудово розуміли глибинні геополітичні механізми.

 

Заступник директора з наукових питань «Українського інституту національної пам'яті» професор Дмитро Вєдєнєєв

 

На сам кінець – кілька висновків, які напрошуються у автора як заступника директора Інституту Національної пам’яті. По-перше, ми повинні розуміти, що країни Східної Європи, Україна зокрема, повинні враховувати традиційні геополітичні схеми, бути реалістами у зовнішній політиці, розуміти, що спонукає ці держави до додаткових зусиль з обстоювання своїх національних інтересів перед верхівкою золотого мільярда. Звичайно, необхідно враховувати складний баланс інтересів, розуміти всю внутрішню слабкість пострадянської України. Тим не менше, сувернітет – це велике надбання, і тут немає альтернативи.  По – друге, Україна як держава повинна, у тому числі через міжнародні організації, докладати всіх можливих зусиль для підтримки сучасної системи міжнародного права, насамперед, регулятивних механізмів ООН. До чого призвело протилежне наприкінці 1930-х, знаємо, тому зараз ми повинні обстоювати міжнародне право, щоб воно не було віддано на смітник історії остаточно. У цьому відношенні показові ініціативи України, зокрема, її чітка позиція, що конфлікт у Сирії має вирішуватися лише мирним шляхом, а також ініціативи Президента щодо залучення технологій  Збройних сил України для дехімізації Сирії. Це серйозна міжнародна ініціатива. 

Нарешті, згубним в інформаційній, ментальній, науковій площині є намагання дистанціювати Україну від Другої світової  і Великої Вітчизняної війни, мовляв, чужа була війна – двох тоталітарних держав, ми тільки страждали. Головне – протистояти спробам викреслити український народ і Україну з числа націй–переможниць у Другій світовій війні. Це має велике значення і для виховання українських громадян, і для того, щоб у світі не перемогли схеми, націлені на нівелювання агресорів і жертв агресій, переможених і переможців.

Як відомо, Ріббентроп почав переговори з радянською стороною словами: «Всі ми, панове, чудово розуміємо, наскільки несумісними є гітлерівська і радянська ідеологічні й політичні системи». Мабуть, Ріббентроп знав більше, ніж деякі добродії-сучасники, що руйнують наслідки Ялтинської і Потсдамської системи, завдяки яким Україна є суверенною, соборною, європейською державою. Для нас це сурове застереження і привід ще раз глибоко проаналізувати всі обставини Мюнхенської трагедії 1938 року».